матами тогочасної монархичної й тогочасної могутньої орґанізації церковної. Сучасні суспільства, зрево-люціонізовані від гори до низу вільнодумною ідеольоґією міщанства, одірвані від землі, позбавлені всеобовязуючих доґматів а рівно ж і інституцій консервативних: суспільних і політичних, а тому позбавлені гальм і внутрішньої дисципліни, являються найсприятливішим ґрунтом для революційних змагань елементів непродукуючих, не осілих, кочовничих. Тип, що був давнійше фанатичним ченцем, якого в карбах удержувала церква, сьогодня став комуністичним агітатором, позбавленим всяких стримуючих засад. Давній клерк і скрибент, залежний давніше від влади свіцької чи духовної, сьогодня, як „незалежний“ редактор вулишних часописів, марить про свою власну диктатуру „з волі народу“, за представника якого він себе уважає. Давній кондотєр і урядовець слухняні слуги монарха, сьогодня самі хотять самовладно правити державою. І всі вони, під гаслом комунізму чи фашизму, звертаються сьогодня проти правлячих парламентів боязкої й спекулянтської „буржуазії“, яка ці елементи неосілі, бурхливі, сама своєю ліберальною ідеольоґією і своєю республікансько-демократичною системою правління визволила зі всяких моральних і політичних пут.
Хто ж супроти оцих двох сил, що змагаються сьогодня між собою за владу, репрезентує хліборобську ідеольоґію? Адже ж хлібороби, яко верства, зайнята орґанічною продукцією, творять більшість у всіх майже європейських країнах. Чому ж ідеольоґія цієї верстви відограє в життю сучасної Європи чим раз меншу ролю? Чому в республіках „буржуазних“ репрезентують хліборобів ріжні міщанські, менш чи більш демократичні партії, а в комуні стичних або фашиських диктатурах хліборобам залишена виключно роля кормителів самовладно правлячих державою, ін-
