Цю сторінку схвалено
— 86 —
Менї здаєть ся, наче ти в могилї.
Чи се менї ввижаєть ся, чи ти поблїд?
Ромео.
Вірь серденько, і ти блїда страшенно.Суха печаль пє нашу кров… Прощай!
(Виходить.)
Джульєта.
О щастє, щастє! всї зовуть тебе капризним.Колиж капризне ти, що-ж ти робитимеш
Із тим, хто славить ся статочністю сьвятою?
Бувай-же, щастє, ти капризне: бо тодї
Надїюсь, ти його держатимеш недовго,
І знов до мене вернеш…
Панї Капулєт (під дверима.)
Що ти, доню? встала?Джульєта.
Хто се? чи се не панї матка?Ще не лягала, чи так рано встала?
Чого-б се їй прийти в таку годину?
(Входить панї Капулєт.)
Панї Капулєт.
А що, Джульєто?Джульєта.
Я, мадам, недужа.Панї Капулєт.
Все плачеш про свого кузена смерть?Плачем не виплачеш його з могили;
А вимила-б, душі йому не вернеш.
То годї вже любов свою являти.
Без міри плач малий ясує розум.
Джульєта.
Дарма, нехай свою оплачу втрату.Панї Капулєт.
Се тілько ти свою утрату чуєш,А той, кого оплакуєш, не чує.
