зовсїм иньше; ще Данте в своїй поемі згадує про веронські роди Монтеккі і Капулєті як про приналежні оба до одної партії — Ґібелїнів. Від Да Порти взяв сю тему звісний новелїст XVI. в. Банделльо, і додавши цїлий ряд нових рисів (постать Бенволїя, що хоче улїчити Ромеа від любовних химер, постать мамки і згадку про драбину з верівок, постать аптекаря і т. д.) „звязав її — як каже один дослїдник — тїснїйше з реальним житєм і надав їй виразний костюм свого часу“ (Fränkel, op, cit. 183). На Да Портовій новелї, та не без впливу й Банделля, основана драма Люіджі Ґрото „Hadriana“, видана в Веронї 1578 р. Ґрото був учений віршороб, а не поет; брак живого поетичного чутя він виявив уже тим, що перенїс подїю в зовсїм нереальні, перед-римські часи.
Важнїйше для розвою нашої теми було розпросторенє оповіданя про нещастє закоханої пари у Франциї. Ще 1550 р., отже геть перед написанєм новель Банделля, вийшла в Парижі книжка Адріяна Севена „Le Philocope de Messire Jehan Boccace Florentin, contenant l'histoire de Fleury et Blanchefleur, divise en sept livres, traduietz d'italien en françoys“, де у вступі, як противенство до історії двох коханків, що через ріжні тяжкі пригоди доходять таки до щасливого кінця, оповідано історію двох коханків, що гинуть марно. Севен певно не мав під руками тексту Люіджі да Порто, але можливо, що мав Мазуччія або якусь иньшу незвісну нам перерібку. Він перенїс місце подїй у якесь малозвісне місточко Куррон на Пельопонесї; про ворожі сїм'ї нема згадки; навпаки, молода пара виховує ся разом і кохає ся з малку, але що брат панночки противить ся звязкови, то коханець убиває його, по чім дальша історія розвиваєть ся так, як у Мазуччія. В р. 1559 (шість лїт
