Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/116

— 96 —

Джульєта.

Добродїю, що правда, то не шкода,

І правду сю собі кажу я в очи.

Паріс.

Мої вони, і ти їм шкоду робиш.

Джульєта.

То може буть: бо я в собі не власна.

Чи маєте ви час, сьвятий мій отче,
Чи може я прийду після вечернї?

О. Лаврентій.

Я маю час, моя поважна дочко.

Мій пане, мусимо на самотї.

Паріс.

Не буду вам в сьвятім мішати дїлї.

Джульєто, у четвер збуджу вас рано.
Прощайте і прийміть сьвяте витаннє. (Виходить.)

Джульєта.

О, двері, двері!… а замкнувши двері,

Оплачемо надїю, працю й щастє.

О. Лаврентій.

Джульєто, знаю вже твою скорботу.

Вона мій розум в нївець обертає.
В четвер отсе, і то вже без ратунку,
Ти мусиш повінчати ся з Парісом.

Джульєта.

Мовчи про те, що знаєш, любий отче:

Скажи, як нам нещастю запобігти.
Коли-ж твій розум нам не допоможе,
Назви мою одвагу мудрим дїлом:
Я сим ножем допоможу недолї.
Господь злучив моє й Ромеа серце,
Ти руки нам звязав, сьвятий мій отче.
Закіль же ся рука підпише зраду