Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/117

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 97 —


А щире серце иншому оддасть ся,
Я вбю їх заразом обох невірних.
То ти, як досьвідом заможний старець,
Порадь мене тепер, або диви ся:
Між мною і моїм великим горем
Посредником візьму сього кинджала;
Нехай розсудить нас, коли нї старість,
Нї мудрість честь мою не боронили.
Не говори багато. Жду я смерти,
Коли менї не знайдеш ти ратунку.

О. Лаврентій.
Стій, дочко! Вишукав якусь надїю.

Одчаянний скажу тобі я спосіб,
Бо ти в одчаяннї ратунку просиш.
Щоб не вінчати ся тобі з Парісом,
Готова смерть собі ти заподїять:
То лучче вдїй таке, що на ню схоже,
На смерть; щоб сорома тобі позбутись,
Для сього ти із смертю накладала,
То може зважиш ся й на инші лїки.

Джульєта.
О, повели менї скікнути з башти,

Аби менї з Парісом не вінчать ся;
Звели ходить розбійними шляхами,
Або повзти в печеру між гадюки.
Прикуй мене серед ведмедїв диких,
Або ввіпхни мене у склеп мертвецький,
Закиданий стукучими кістками,
Та куксами, та мертвоголовами.
Або звели лягти з мерцем у ямі
І вкрити ся одним з ним простиралом.
Що я тремтїла, слухаючи тілько,
Тепер зроблю без остраху й вагання,
Аби не сплямитись перед Ромеом.

О. Лаврентій.
Ось слухай же. Іди до дому; будь