Цю сторінку схвалено
— 115 —
О. Іван.
Зайшов до брата капуцина я,Щоб їхати до Мантуї у купі,[1]
А він там порав ся коло недужнїх,
То нас інспекторі і придержали,
Боявшись, що ми заразили ся
В тім домі, де тепер так мруть недужі.
Замкнули двері й не пустили нас,
То я й не зміг до Мантуї доїхать.
О. Лаврентій.
Хто-ж лист одвіз мій до Ромеа, хто?О. Іван.
Послать менї не довело ся. Ось він.Анї найняти зараз листоношу:
Такий переполох там від хвороби.
О. Лаврентій.
Пригода нещаслива! ОрденомКлянусь, той лист не був нїкчемний.
Велику річ прописано в ньому,
І, не сповнивши, вдїяли ми лихо.
Знайди менї залїзної підойми,
Та принеси до келїї моєї.
О. Іван.
Іду, іду, мій брате, принесу. (Виходить.)О. Лаврентій.
Тепер один пійду я до каплицї.Ще три години, і Джульєта встане.
Картатиме мене, що я Ромеу
Не переслав ще звістки про сю справу.
Та я знов напишу у Мантую;
Вона-ж сховаєть ся поки що в мене,
Нещасний мрець в мерцевій домовинї. (Виходить.)
- ↑ В свойому жерелї знайшов Шекспір відомість, що в Італїї жаден Францїсканець не сьмів по містї ходити сам, але завсїгди в товаристві другого монаха.
