Се він прийшов над тїлом ще глумитись.
Вхоплю його. (Наближуєть ся.)
Стій, зупинись, ледачий
Монтеккі, у твоїм паскуднім дїлї!
Чи помсту ще і смерть не вдовольнила?
Одсуджений од чести ти банїто,
Здавайсь, ато умреш оттут на місцї.
Ромео.
Умру, се так: за тим сюди й прийшов.
Молодче добрий, не гнїви гіркого,
Втїкай відсїль, покинь мене самого.
Помисли про мерцїв, хоч їх злякай ся.
Прошу тебе, молодче, схамени ся,
Щоб я не взяв тяжкого ще на душу.
Не розлютуй мене; іди, будь ласко!
Кляну ся небом, ти менї дорожчий,
Анїж я сам. Я взброївсь проти себе.
Не гай ся, йди. Живи і признавай ся,
Що втїк єси від жалощів безумця.
Паріс.
Менї твої байдужні заклинання,
Беру тебе, як душегубця злого.
Ромео.
А, визов? Ну, обороняй ся-ж, хлопче!
(Бють ся.)
Паж.
О Господи! зчепились. Сторожі! гов!
(Відх.)
Паріс.
О, смерть моя!
(Падає.)
Коли ти милосерний,
То положи мене коло Джульєти.
Ромео.
О, се зроблю я! Дай же подивлю ся
Йому в лице, хто се…
З ріднї він
Меркуцію, вельможний ґраф Паріс…
Що говорив слуга мій у дорозї?
