Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/142

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 122 —


Я памятаю, де я мушу бути.
Отсе-ж я й тут. А деж Ромео мій? (Гук оддалеки.)

О. Лаврентій.
Якийся гук… Добродїйко, ходїмо

З сього гнїзда зарази, смерти й тлїну.
Власть, вища нашої, нам перебила
У наших задумах. Ходїм, ходїмо!
Твій муж у тебе на грудях, без духу,
Паріс також. Ходїмо, я тебе
Проміж сьвятих сестер десь заховаю.
Не гай ся, не питай: он вже сторожа!
Ходїм, Джульєто… (Знов гук.)
 Я не сьмію більше. (Виходить.)

Джульєта.
Іди звідсїль, я не пійду, о, нї!

Що се? пуздерок у руцї заклякнув,
У милого, у вірного мого в руцї?
Я бачу, яд зробив йому кончину…
Недобрий! Бач, ти випив до останку
І не лишив менї нї капелинки?
Дай в устонька кохані поцїлую:
Ще може яду трошки там зосталось…
О, дайже вмерти від сього бальзаму! (Цїлує.)
Уста твої тепленькі ще…

Первий сторож (оддалеки.)
 Веди нас,

Веди нас, хлопчику. Куди тут братись?

Джульєта.
А, гомін?… О, я скоро! (Хапаючи Ромеового меча.)

 Любий мечу!
Ось піхва! (Проколює себе.) Ржавій тут! Умерти, вмерти!

(Падає на Ромеове тїло і вмирає.)
Входить сторож із Парісовим пажем.
Паж.
Отсе те місце. Там де сьвіточ мріє.