Висаджувати двері. Пан до нього,
А я побіг та поскликав сторожу.
Їх потайне коханнє, вість про смерть.
А ось він пише, що купив отрути
В убогого аптекаря, і звідтіля
Прямує до каплицї умирати,
Лягти з Джульєтою. Де вороги?
Монтеккі, Капулєте! бачите,
Який вас бич за вашу злість карає:
Ваш цьвіт Господь любовю побиває!
А я, що не вважав на ваші бучі,
Втеряв двох родичів, і я караюсь.
Се удовицька часть дочки моєї.
Бо більше нїчого вже вимагати.
Я виллю їй статую щирозлоту.
Докіль Верону зватимуть Верона,
Не буде в нїй дорожчої фіґури,
Як вірная та щирая Джульєта.
Лежати буде поруч з нею в церкві:
Нещасні жертви нашого завзяття!
І сонце вид закрило свій в жалобі.
Ходїмо ще про смуток розмовляти.
Бо ще нїколи не було нещастя,
Яке Ромеу склалось та Джульєтї. (Виходять.)
 |
 |
 |
|
|
