Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/147

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 127 —


Висаджувати двері. Пан до нього,
А я побіг та поскликав сторожу.

Князь.
Сей лист потверджує ченцеве слово,

Їх потайне коханнє, вість про смерть.
А ось він пише, що купив отрути
В убогого аптекаря, і звідтіля
Прямує до каплицї умирати,
Лягти з Джульєтою. Де вороги?
Монтеккі, Капулєте! бачите,
Який вас бич за вашу злість карає:
Ваш цьвіт Господь любовю побиває!
А я, що не вважав на ваші бучі,
Втеряв двох родичів, і я караюсь.

Капулєт.
Монтеккі, брате мій, о дай же руку!

Се удовицька часть дочки моєї.
Бо більше нїчого вже вимагати.

Монтеккі.
Нї, більше, більше дам тобі я, брате:

Я виллю їй статую щирозлоту.
Докіль Верону зватимуть Верона,
Не буде в нїй дорожчої фіґури,
Як вірная та щирая Джульєта.

Капулєт.
Таким же дорогим і твій Ромео

Лежати буде поруч з нею в церкві:
Нещасні жертви нашого завзяття!

Князь.
Понурий мир приносить нам сей ранок,

І сонце вид закрило свій в жалобі.
Ходїмо ще про смуток розмовляти.
Бо ще нїколи не було нещастя,
Яке Ромеу склалось та Джульєтї. (Виходять.)