2, в дуже важкій для неї хвилї, пускає ся на такі еківоки про свойого мужа:
О серце гадини, заховане в квітках!
О дивная красо, вертепе крокодиля!
Уквітчаний тиран, ангеловидний демон!
І так далї цїлих 12 рядків! Як помалу виробляв ся поетичний смак у Шекспіра, видно з того, що і в другому, переробленому виданю його трагедії отсї ненатуральні кончетті не тілько не повикидувано, але навпаки, пододавано ще й нових. „Може вони тодї вважали ся й страх дотепними — каже з їх приводу Вішер[1], — але для нас вони хоч сьвятих із хати виноси.“ Для дослїдника вони важні як докази, що „Ромео та Джульєта“ належить до молодечих творів Шекспірових, коли він підлягав італїянському смакови і творив в дусї романського стилю; пізнїйше він виріс із сего.
Ще одна фіґура сеї траґедиї варта спеціяльної згадки як доказ ґенїяльности і високої культурности молодого ще тодї автора. Се „сьвятий чоловік,“ монах о. Лаврентій. Не забуваймо, що автор був протестант і писав у пору релїґійних війн, які палахкотїли скрізь по Европі! Не забуваймо, що в свойому жерелї, в поемі Брука, він мав виразну увагу, що цїлій катастрофі Ромеа і Джульєти винен був дух католицького фанатизму і специяльно католицькі монахи. Як легко було менче талановитому драматикови піти за сею вказівкою і за духом часу і зробити з траґедії якусь чорну інтриґу попівства! Та Шекспір не пішов за сим слїдом і нарисував фіґуру о. Лаврентія зовсїм у иньшім дусї. Се чоловік на
- ↑ Th. Vischer, Worlesungen über Shakespeare. т. I. 1901.
