Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/38

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 18 —


Бенволіо.
На древнїм сїм бенкетї й Розаліна

Сиятиме, твоя краса єдина.
Ходїмо й ми; там знайдемо всю вроду,
Що на диво цвите серед народу.
Побачиш сам, чим славить ся Верона,
І знатимеш, де лебідь, де ворона.

Ромео.
Коли мої боготвориві очи

Сфальшують так мізерно перед нею,
Най візьмуть ся огнем їх ревні сльози,
І що тонив я їх не затопивши,
Єретиків, — нехай згорять лукаві.
Гарнїща? нї, як сьвіт почав стояти,
Їй рівнї ще не народила мати.

Бенволіо.
Краса її в твоїх очах окремно с'яла:

Вродлива на вазї із нею не стояла.
Колиб на криштальнї терези клав ти
Свою любов проти краси нової,
Що я тобі вкажу, як на бенкетї сяє, —
Твій пишний самоцьвіт хто зна чи не злиняє.

Ромео.
Дарма, що я пійду, нової не знайду;

Нехай же надивлюсь на ту ясну звізду.

(Виходять.)


Сцена третя.
 
Сьвітлиця в Капулєтовім домі.
Входять панї Капулєт із мамкою.
 
Панї Капулєт.
Де, мамко, Юля? клич її до мене.