Цю сторінку схвалено
— 24 —
Меркуціо.
Ти-ж любиш, то позич у Купідона крил,І здіймеш ся на них понад людським житєм.
Ромео.
Зняла мене журба: пробив мене стрілою,І на легких його менї не знятись крилах.
Я звязаний і пут журби не позкидаю,
Під тягарем тяжким любови упадаю.
Меркуціо.
А впавши на любов, ти-б придавив її:Занадто ти важкий для существа нїжно́го.
Ромео.
Любов нїжна в тебе? Жорстка, завзята,Запекла та лиха, і коле як терен.
Меркуціо.
Коли любов жорстка, бувай жорсткий до неї;Вколола — ти коли, то так її й побореш.
(До когось иншого.)
Дай покришку менї обличчє покривати.
(Надїваючи маску.)
На маску маска ще!… Тепер менї байдуже,
Що я собі бридкий. Дивись як хоч на мене:
Нехай соромить ся мурло за мене чорне.
Бенволіо.
Ну, стукай і ввійдїм; ввійшовши-ж у сьвітлицю,Нам треба між гістьми на ноги уповати.
Ромео.
Смолоскип дай менї! Хай легкосерді хлопцїПоміст нечулий там підошвами лоскочуть.
Я заховаюсь за прапращурське прислівє:
„Сьвітитиму тобі, дивитимусь на тебе“.
Прегарна гра була, та я вже пас.
Меркуціо.
Ба! пас як пес, мовляв наш комісарь.Коли вже пас, так витягнем тебе
З того багна, чи — вибачте вашецї —
