Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/44

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 24 —


Меркуціо.
Ти-ж любиш, то позич у Купідона крил,

І здіймеш ся на них понад людським житєм.

Ромео.
Зняла мене журба: пробив мене стрілою,

І на легких його менї не знятись крилах.
Я звязаний і пут журби не позкидаю,
Під тягарем тяжким любови упадаю.

Меркуціо.
А впавши на любов, ти-б придавив її:

Занадто ти важкий для существа нїжно́го.

Ромео.
Любов нїжна в тебе? Жорстка, завзята,

Запекла та лиха, і коле як терен.

Меркуціо.
Коли любов жорстка, бувай жорсткий до неї;

Вколола — ти коли, то так її й побореш.
 (До когось иншого.)
Дай покришку менї обличчє покривати.
 (Надїваючи маску.)
На маску маска ще!… Тепер менї байдуже,
Що я собі бридкий. Дивись як хоч на мене:
Нехай соромить ся мурло за мене чорне.

Бенволіо.
Ну, стукай і ввійдїм; ввійшовши-ж у сьвітлицю,

Нам треба між гістьми на ноги уповати.

Ромео.
Смолоскип дай менї! Хай легкосерді хлопцї

Поміст нечулий там підошвами лоскочуть.
Я заховаюсь за прапращурське прислівє:
„Сьвітитиму тобі, дивитимусь на тебе“.
Прегарна гра була, та я вже пас.

Меркуціо.
Ба! пас як пес, мовляв наш комісарь.

Коли вже пас, так витягнем тебе
З того багна, чи — вибачте вашецї —