Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/49

— 29 —

Ми маскувались. Ось як діждемо
Зелених сьвят, то двайцять і пять лїт…

Другий Капулєт.

Та більше, більше. Сину старшому

Його вже трицять.

Первий Капулєт.

 Що бо се ти кажеш?

Він був недавнечко недолїтком.

Ромео (до одного з слуг свого почту.)

Яка то дама он, що кавалєру

Таку зробила честь?

Слуга.

 Не знаю, пане.

Ромео.

Вона вчить сьвіточі яснїш палати.

Її краса висить на щоках ночи,
Мов дорогий рубін у-в усї Неґра.
Краса се за богата задля вжитку
І за коштовна для землї. Неначе
Снїжна голубка серед галок стада,
Так між подругами вона білїє.
Скінчить ся сей танець, до неї полену,
І тілько приторкнусь, нове життє зачну.
Чи я любив коли? Нї, божевільні очи:
Не бачив я краси аж до сієї ночи!

Тибальт.

По голосу, се мусить буть Монтеккі. (До слуги.)

Рапіру, гей! Як, щоб йому та сьміти
Прийти сюди в тій масцї чудернацькій,
Щоб насьміятись з нашого бенкету?
Клянусь моїм преславним давнїм родом,
Убить його — хвала перед народом^[1].

Капулєт.

Чого се ти, небоже, так збентеживсь?

Тибальт.

Монтеккі, сей наш ворог, дядю, знаєш,

1. Сей мотив, що Ромеа пізнали в Капулєтів на балю, що старий Капулєт велїв не займати його і що за се Тибальт був лютий на Ромеа та шукав потім зачіпки з ним, розвинув у перве Люіджі да Порто, а за ним і инші пізнїйші Шекспірові попередники.