Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/52

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 32 —


Джульєта.
 Цїлуєш як по книзї…
Мамка.
Мадам, мадам! вас кличуть панї матка.
Ромео.
А хто-ж то панї мамка?
Мамка.
 Оттакої!

Чи то-ж сього не знаєте, паничу?
А вже ж не хто, як панї сього дому. Хто!
Ще й добра панї, ще й яка розумна,
Та й чесна до того. Я згодувала
Її дочку, що з нею ви стояли.
Хто висвата її, скажу вам просто,
Бряжчатиме…

Ромео.
 Так се Капулєтівна?

О люба вість! я ворогу оддав ся[1].

Бенволіо.
Ходїм: дійшла забава вже до краю.
Капулєт.
О, нї, панове, нї! ще рано, не збирайтесь.

Ми наготовили сяку-таку вечерю.
Не призволяєте? Ну, дякуємо всїм вам.
Чолом, шановниї панове; на добраніч. —
Гей, більше сьвіточів! (До другого Капулєта.)
 Берімо ся до ліжка.
Козаче, далебі, вже геть та й геть нерано.
Пора спочити нам.

Виходять усї опріч Джульєти та мамки.

Джульєта.
Іди до мене, мамко. Хто се був би?
Мамка.
То син Тиберія старого і наслїдник.
Джулєта.
А той, що заразом виходить із дверей?
  1. І в Шекспіровім жерелї Ромео тілько по забаві довідуєть ся, хто була та панна, що зробила на нього таке сильне вражінє. Так само й Джульєта посилає мамку на розвіди.