Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/61

— 41 —

Не осуди, що легко піддала ся.
Темненька ніч розкрила таємницю.

Ромео.

Клянусь сим місяцем благословенним,

Що посріблив вершини яблунь пишних…

Джульєта.

О, не кляни ся місяцем зрадливим!

Дванацять раз він мінить ся що року, —
Щоб і твоя любов так не мінялась.

Ромео.

То чим же поклястись?

Джульєта.

 Нїчим, нїчим,

Або клянись самим собою, любий,
Сим божеством мого боготворення,
То я тобі й повірю.

Ромео.

 Серденько…

Джульєта.

Нї, не клянись. Хоч я і вельми рада,

Не веселить, мене сієї ночи щастє.
Воно аж надто неждане, бігуче,
Як блискавка, що вже тодї зникає,
Як ще не скажеш сам собі „лискає“.
Добраніч, серденько! Сей зеленочок
Любови виспіє на лїтнїм сонцї,
І дасть прегарний цьвіт, як стрінемось.
Добраніч, і нехай тебе не знає туга,
Як і в твого веселе серце друга.

Ромео.

Чи вже-ж оттак мене й покинеш?

Джульєта.

Яке-ж у тебе ще тепер жаданнє!

Ромео.

Замін кохання за моє коханнє.