Бенволіо. Ромео йому відпише.
Меркуціо. Хто вміє писати, може й на лист відписати.
Бенволіо. Нї, він відпише писацї, який він сьмілий проти сьмілого.
Меркуціо. Ох, бідолаха Ромео, він уже вмер! прокололи його очи блїдолицої шерепи; прострелила вуха любовна пісня; розсїкала йому на двоє серце стрілка слїпого хлопчика. То чи йому-ж та вийти проти Тибальта?
Бенволіо. А Тибальт у тебе що таке?
Меркуціо. Більше нїж котячий князь. Я тобі кажу. О, се хоробрий майстер церемонїй! Бєть ся по нотам, так як ти співаєш: видержує час, міру, правило; пильнує своєї павзи: раз, два, а три вже в тебе в грудях; правдивий губитель шовкового ґудзика; рубака! рубака! Дворянин найпершого дому, первої і другої зачіпки! О невміруще passado! puncto reverso![1] Гей!
Бенволіо. І се — він?
Меркуціо. Нехай їм пранцї, сим химерним, витворним та шепелявим залїзожерцям! Чого тілько вони не повигадували! „Jesu, предобрий клинок! превисокий чоловік! прегарна к—ва“! Чи се-ж не горе, о ветхий деньми! що нас мучять сї чужоземні ґедзї, сї новомодники, сї Pardonnez-moi, сї модні попугаї, що вже їм недобре й сидїти на старому ослінчику. О, щоб їх з їх bons та bons!
Бенволіо. Ось іде Ромео, ось іде Ромео!
Меркуціо. Без ікри,[2] мо ввялений оселедець. О мясо, мясо! як же ти порибилось… Тепер йому до смаку мельодиї, якими розпли-
- ↑ Натяк на народнє віруванє, що мандраґора, чародїйське зїлє з коренем подібним до людської постатї, коли її о півночі викопувати з землї, видає крик чи стогін, від якого чоловік божеволїє.
- ↑ В оріґіналї ся реплїка виглядає зовсїм инакше: Ay, by my troth, the case may by amended, по нашому: Еге, чесне слово, сю справу треба-б було направити — се значить: слїд би було зробити так, щоб справа стояла лїпше, не так лихо, як стоїть ось тут.
