Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/75

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 55 —


Ромео.
Ти-ж, добра мамко, жди назад аббацтва.

Надійде й мій слуга туди-ж до тебе,
І принесе драбиночку з верівки.
По нїй я підіймусь на самий верх
Великих радощів під темну нічку.
Прощай! Як будеш вірна, нагороджу.
Прощай! І кланяйсь нанночцї від мене!

Мамка.
Благослови-ж тебе Господь! Ось слухай.
Ромео.
Що скажеш, дорогая мамко?
Мамка.
Чи вірен ваш слуга? Прислівє каже,

Що два без одного держать секрет.

Ромео.
О, не турбуйсь! слуга мій — вірна сталь.

Мамка. Добре, паночку. Моя панночка наймилїйша панї… Господи, Господи!....... Як була ще маленькою лепетушкою… о, тут є один пан у городї, Паріс на ім'я: той рад би підчепити її, та вона, добра душечка, дивилась на нього мов на жабу, на справдїшню жабу. Я сердила її інодї, і кажу було, що Паріс їй під пару чоловік; а вона, їй же то Богу-ж то, як скажу було такеньки — як найбілїще полотно у вселенному сьвітї. Чи не правда-ж, що розмарин і Ромео починають ся одною лїтерою?

Ромео. Так, мамко; то що-ж? Обое — лїторою р.

Мамка. Ах, ви шутник! се-ж собак дражнять так: ерр… Нї, я знаю, що воно починаєть ся иншою лїтерою; і вона мовляла такі гарні слова про се, про вас і про розмарин, що вам би втїшно було слухати.