епізод у иньшого, значно пізнїйшого ритора, Харітона з Афродізіяди, в його повісти „Пригоди Хайрея і Каллірої“. Тут Хайрей із заздрости (безпідставної) копнув свою молоду жінку так, що вона впала мов мертва; її поховано, в ночи розбійники грабують гріб, вона прокидаєть ся і її забирають та продають у неволю (E. Rohde, op. cit. 517). Як бачимо, фантазия тих письменників завмираючої Грециї нездібна вже була огріти і виростити те щиро-людське ядро, що лежало в основі сього епізоду.
Аж розбуджений у Італїї гуманїзм, що пробував навязати розвій там, де його перервала доба грекоримського упадку, підхопив і отсю тему і влив їй нові соки, розбудив її до нового житя. В другій половинї XV. в. обробив її у-перве новелїст Мазуччіо, якого збірка Il Novellino, зложена з 50 новель, вийшла в Неаполї 1476 р. і була потім богато разів передруковувана в XV і XVI в., цїнена і люблена майже на рівнї з Боккаччієвим „Декамероном“.[1] У Мазуччія тема ще мало розвита супроти Ксенофонта Ефезького: закохана пара живе в Сієнї в міщанській сфері; щоб уратувати молоду від ненависного подружя, монах завдає їй сонного напою; її ховають як мертву; справа кінчить ся нещасливо для закоханих. Тілько у слїдуючого автора бачимо сю саму тему вже значно розвиту. В р. 1524 була написана, а 1530 р. у-перве видана повість „Giulietta e Romeo“, яку її автор, Люіджі да Порто, назвав „істо-
- ↑ Для сього й дальших деталїв див. Ludwid Fränkel, Untersuchungen zur Entwickelungsgeschichte des Stoffes von Romeo und Julia. (Zeitschrift für vergleichende Literaturgeschichte von Koch und Geiger, Neue Folge Bd. III, 171—210).
