Сьвященнодїйствіє своє коханки
Звершають при одній красї. Коли-ж
Любов слїпа, то з ніччю в лад іде
Ще лучче. О поважна ніч, матроно,
Одягнена пристойно в чорні шати!
Прийди, навчаючи, як утерять
І вийграти менї, пійшовши в заклад
За два незаплямловані дївоцтва.
Накрий же чорною полою кров,
Що тріпає в щоках соколиком
Самітнїм, докіль дикая любов,
Оговтавшись, вбачатиме в учинку
Любовному єдину чесність чисту.
О ніч, іди! Ромео, ти в ночи
Мій день: прилинь же в купі з нею.
Бо ти лежатимеш на крилах ночи,
Білїщий снїгу в ворона на спинї.
Приходь, кохана, люба ночи,
З затуленим у темряву чолом,
Оддай менї мого Ромеа, а коли
Умре він, ти візьми, розріж його
На зіроньки дрібні; то він тобі
Осьвітить лик небесний так осяйно,
Що сьвіт увесь полюбить ніч одну,
Та й годї кланятись палкому сонцю.
О, я купила скарбівню любови,
Та не втїшаюсь нею: а сама
Запродалась, — нема і з мене ще
Утїхи. Так загаяв ся сей день,
Мов перед сьвятом ніч для бідолашньої
Дитини, що новеньку має вже
Одежинку, та не надїне… Ось
До мене мамка з новинками йде.
Хто-б нї казав менї що про Ромеа,
Його слова небесна красномова.
