Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/92

— 72 —

Мамка.

Тибальте мій, ти друже мій найлуччий!

Тибальтоньку, ласкавий, чесний пане!
Ой лучче-б смерть, нїж смерть твою вбачати!

Джульєта.

Що-ж се? сама собі противна буря?

Ромеа вбито, а Тибальт скінчив ся?
Мій любий брат і мій супруг любіщий?
Труби-ж, страшна трубо страшного суду!
Бо хто зоставсь живий, коли сих двох не стало?

Мамка.

Тибальт убит, Ромео-ж ваш — банїта.

Ромео, що Тибальта вбив, банїта.

Джульєта.

О Боже! се рука Ромеа кров

Тибальта пролила?

Мамка.

 Так! так! його!

Джульєта.

О серце гадини, заховане в квітках!

О дивная красо, вертепе крокодиля!
Уквітчаний тиран, ангеловидний демон!
Голубоперий крук, ягня хижововкасте!
Паскудна суть в божественній подобі!
Пекельний праведник, шановний злодїяка!…
Природо, що тобі у тартарі робити,
Коли ти злющого диявола вселила
У смертному раю божественної вроди?
Чи видано коли таку ледачу книгу
Так преокрашену? І як же се єхидство
Мерзене та живе в таких палатах пишних?

Мамка.

Нема в мущин нї чесности, нї віри,

Нї правди, нї добра; всї зрадники,
Перевертнї, обманщики ледачі.
Де мій слуга? Дай трохи aqua vitae.