За вістю, що Тибальт убит, сказати-б лучче:
Що вбито і отця, чи матїрь, чи обох,
Щоб нам жалю й плачу доволї наробити.
Нї, за новинкою про смерть Тибальта, зараз
„Ромео твій банїт“! Сказавши сї слова,
Убито і отця і матїрь і всїх нас,
Ромеа і Тибальта і Джульєту, всїх, усїх!
Ромео мій банїт! Немає в сих словах
Нї міри, нї кінця, нї краю, нї границї:
В них смерть, безкрая смерть, та горе невимовне.
Де, мамко, панотець? де, мамко, панїматка?
Мамка.
Тепер вони в сльозах голосять над Тибальтом.
Чи хочете до них? я проведу туди вас.
Джульєта.
Нехай вони йому обмиють слїзми рани.
У них і висохнуть, а я до віку буду
Оплакувать мою розлуку із Ромеом.
Візьми сї верівки… О горенько вам бідним!
О горенько менї! Ромео наш — банїта.
Він з вас зробив великий шлях до мене,
Та я умру сама дївуючи вдовою.
Іди, я хочу спать, великим сном заснути:
Замісь Ромеа смерть до серця пригорнути.
Мамка.
Ідїть, спокійте ся. Я знаю, де Ромео.
Біжу, знайду його, нехай розважить вас.
Чи чуєте? знайду; сю ніч він буде тута!
До сховища його ходи одна мінута.
Джульєта.
О, вишукай! Оддай сей перстень з бирюзою,
Проси його прийти прощати ся зо мною.
