Цю сторінку схвалено
— 77 —
О. Лаврентій.
Ти одурів з кохання. ВислухайХоч коротеньке слово. Слухай бо!
Ромео.
О, знаю! знов ти про банїцию.О. Лаврентій.
Я дам тобі знарядє проти неї,Гіркої долї молоко солодке,
Так, фільософію. Вона тебе
В банїциї розважить.
Ромео.
Знов за те-ж!На шибеницю фільософію!
Коли вона Джульєти не сотворить,
Не пересадить міста, не примусить
До відклику Ескаля, то й мовчи
Про неї: бо вона нї нащо.
О. Лаврентій.
Нема, бачу, в безумного ушей.Ромео.
Бо у розумного нема очей.О. Лаврентій.
Дай про твою біду поговорити.Ромео.
Шкода, шкода: бо ти не чуєш серцем.Колиб ти молодий був, так як я,
І Юлїя була любов твоя,
І вбив Тибальта зараз повінчавшись,
І чув, як я, і вигнан був, як я;
Тодї-б ти міг по правдї говорити,
Волоссє рвати, бити ся об землю,
Як я тепер, і міряти могилу…
(З надвору хтось стукає).
О. Лаврентій.
Вставай, щось стукає. Устань, Ромео!