Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/97

— 77 —

О. Лаврентій.

Ти одурів з кохання. Вислухай

Хоч коротеньке слово. Слухай бо!

Ромео.

О, знаю! знов ти про банїцию.

О. Лаврентій.

Я дам тобі знарядє проти неї,

Гіркої долї молоко солодке,
Так, фільософію. Вона тебе
В банїциї розважить.

Ромео.

 Знов за те-ж!

На шибеницю фільософію!
Коли вона Джульєти не сотворить,
Не пересадить міста, не примусить
До відклику Ескаля, то й мовчи
Про неї: бо вона нї нащо.

О. Лаврентій.

Нема, бачу, в безумного ушей.

Ромео.

Бо у розумного нема очей.

О. Лаврентій.

Дай про твою біду поговорити.

Ромео.

Шкода, шкода: бо ти не чуєш серцем.

Колиб ти молодий був, так як я,
І Юлїя була любов твоя,
І вбив Тибальта зараз повінчавшись,
І чув, як я, і вигнан був, як я;
Тодї-б ти міг по правдї говорити,
Волоссє рвати, бити ся об землю,
Як я тепер, і міряти могилу…

(З надвору хтось стукає).

О. Лаврентій.

Вставай, щось стукає. Устань, Ромео!