— і ось вам я тут, дивіться на мене, усі! Пятий день з дому, і там мене шукають і службі кінець і мундур в шинку біля Єгипетського мосту лежить, в заміну за котрий дістав я отсі лахи… і всему кінець!
Мармеладов калатнув себе кулаком по чолі, стиснув зуби, заслонив очи і сильно оперся ліктем на стіл. Але через мінуту лице його відразу змінилось і з якимсь неприродним лукавством і штучною безстидністю споглянув він на Раскольнікова, засміявся і промовив:
— А сегодня у Зоні був, на похмілля ходив просити! Хе, хе, хе!
— І може дала? — крикнув хтось з боку з проміж тих, що увійшли, крикнув і зареготався на ціле горло.
— Ось тую то флящину за її гроші купив, — промовив Мармеладов, виключно звертаючись до Раскольнікова. — Трийцять копійок винесла своїми руками, послідних, усе що було, сам бачив… Нічого не сказала, тілько мовчки на мене споглянула… Так не на земли, а там… над людьми сумують, плачуть і їм не докоряють, не докоряють! Се більше болить, паночку, болить більше, коли не докоряють!… Трийцять копійок, так, добродію. Авже-ж і їй тепер вони потрібні, а? Як ви думаєте, любий мій пане? Адже-ж вона тепер про чистоту дбати повинна. Грошей коштує, отся чистота, своєрідна, розумієте? Розумієте? Ну, адже помадки треба купити, без сего не обійдеся, юбки крохмалені, черевичок онтакий, по можности чепурненький, щоб ніжку мож виставити, коли калюжу прийдеться переходити. Чи розумієте, чи розумієте, добродію, що значить тая чистота? Ну, бачите, а я ось, ріднесенький батько, сих трийцять копійок і забрав для себе на похмілля! І пю собі! вже пропив усе!… Гей, хто-ж такого як я пожалує? чи не так? Жаль вам тепер мене, добродію, чи ні? Говори, рідненький, жаль, чи ні? Хе, хе, хе, хе!
Він хотів було налити, але вже не було чим. Фляшка була порожна.
— Та чого-ж тебе жалувати? — крикнув господар, що найшовся біля них.
Роздався сміх і навіть наруги. Сміялись і ругались ті, що слухали і не слухали, так тілько глядячи лиш на лице відставного чиновника.
— Жалувати! пощо мене жалувати! — нараз заголосив
