Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/411

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

годні зрозуміти. Пощо я піду? Не піду. Не будь дитиною, Зоню…

— Замучишся, замучишся, — повторяла вона, в очайдушній мольбі простягаючи до него руки.

— Я може на себе ще набрехав, — мрачно завважав він, начеб в задумі, — може я ще чоловік, а не гнида, і поквапився себе осудити… Я ще поборюся.

Гордовита усмішка видавилась на його губах.

— Таку муку нести! Адже ціле життя, ціле життя!…

— Привикну… — промовив він хмурно і задумчиво. — Слухай, — почав він через мінуту, — доволі плачу, пора про діло: я прийшов тобі сказати, що мене тепер шукають, ловлять!…

— Ах! — крикнула Зоня налякано.

— Ну, чого-ж ти кричиш! Сама хочеш, щоб я в каторгу пішов, а тепер настрашилась? Тілько от що: Я ще не дамся. Я ще з ними поборюся і нічого не вдіють. Нема у них справдішних доказів. Вчера я був в страшній небезпеці і думав, що вже пропав: та нині річ поправилась. Всі їх сліди з двома кінцями; то є їх обвинення я в мою користь можу обернути, розумієш? І оберну, бо я тепер научився… Але в тюрму мене посадять напевне. Колиб не оден случай, то може і сьогодня ще би посадили, дійсно, навіть може ще і посадять таки сьогодня… Тільки се нічого, Зоню: посиджу, та і випустять… адже нема у них ні одного справдішнього доказу, і не буде, слово даю. А з тим, що у них є, годі упечи чоловіка. Ну, доста… Я тільки, щоби ти знала… З сестрою і з матірю я постараюсь як небудь так зробити, щоб їх переконати про противне і не застрашити. Та сестра тепер, здається, обезпечена… отже і мати… Ну, от і все. Будь впрочім осторожна. Будеш до мене в острог ходити, коли я буду сидіти?

— О, буду! буду!

Обоє сиділи рядом, сумні і прибиті, якби після бурі викинені на пустий берег, самітні. Він глядів на Зоню, і чув, як богато на нім було її любови, і диво дивне, йому стало нараз тяжко і болючо, що його так люблять. Так, се було дивне і страшне чувство! Йдучи до Зоні, він чув, що в ній ціла його надія і цілий вихід; він думав зложити у неї хоч частину своїх мук, і нараз тепер, коли ціле серце її обернулось до него,