з раскольників, а по просту сектяр: у него в роді „бігуни” бували і сам він ще не давно тому цілих два роки, на селі, у одного старця під духовним проводом був. Все те я від Миколки і від його Зарайських провідав. Та куди: просто в пустиню втікати хотів! Пориви мав, по ночах Богу молився, книги старі, „істинні” читав і зачитувався. Петербург на него сильно поділав, особливо женський пол, ну, і горівка. Вразливий, паночку, і старця і все забув. Відомо мені, його артист оден тут полюбив, до него ходити став, та ось і сей припадок лучився. Ну, настрашився — вішатись! Втікати! Що-ж робити з поняттям, котре загніздилось в народі про наше судівництво! Адже иншому страшне слово „засудять…” Та хто винен! От що то нові суди вдіють? Ох, дав би Бог! Ну, пане: в острозі от і нагадався видно тепер чесний старець; біблія також явилась знову. Чи знаєте, Родіоне Романовичу, що значить у декотрих з них „пострадати”. Се не те, щоби за когонебудь, а так попросту „пострадати треба”, страдання, значить, приняти, а від властей так тим ліпше.
— Сидів за мого часу оден вельми смирненький вязень цілий рік в острозі, на печі по ночах заєдно біблію читав, ну, і зачитався, знаєте, зовсім, та так, що ні з того ні з сего виломив цеглу і кинув на начальника без всякої обиди з його сторони. Та і як, слухайте: нароком на аршин вбік взяв, щоб не зашкодити! Ну, звісно, який конець вязневи, що з оружієм кидається на начальство: і „приняв, значить, страдання”. Так ось я і підозріваю тепер, що Миколка хоче „страдання приняти”, або щось подібного. Се я навірно навіть з фактів знаю, пане. Він тілько сам не знає, що я знаю. Що, може не допускаєте, щоб з такого народу виходили люде фантастичні? Аж надто часто. Старець тепер знову почав дійствувати, особливо після петлі, бачите пригадався. А втім, сам мені все розповість, прийде. Ви думаєте, видержить? Погодіть, ще випреся! З години на годину дожидаю, що прийде зізнання відкликати! Я сего Миколку полюбив і з ним знаменито переводжу слідство. І як би ви думали? Хе! хе! на декотрі, бачите, питання дуже складно мені відповідав, очевидно, потрібні обяснення дістав, зручно приготовився; ну а в других питаннях попросту як в калюжу: нічогісенько не знає і сам не підозріває, що не знає!
— Ні, батьку Родіоне Романовичу, тут не Миколка! Тут діло фантастичне, мрачне, діло новочасне, нашого часу; се
