Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/487

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

таннями про Париж і про тамошнє придвірне життя, і хіба аж опісля доходила вже по порядку і до Василівського острова).

В иншу пору усе те, розуміється, спричинилоби богато уважливости, тільки на сей раз Аркадій Іванович показався якось особливо нетерпеливим і коротко зажадав побачити чим скорше наречену, хоч йому вже і сказали на самім вступі, що панночка поклалась вже спати. Розуміється, заручена явилась. Аркадій Іванович без обиняків заявив її, що на якийсь час з одної вельми важної причини приневолений виїхати з Петербурга, а длятого і приніс її пятнайцять тисяч рублів сріблом і у всіляких паперах, просячи приняти їх від него в виді подарунку, бо він давно вже збирався подарувати її сю марницю перед вінчанням. Особливої льоґічної звязи подарунку з безпроволочним відїздом і конечною потребою прийти длятого в дощ і о півночі, очевидно, сими обясненнями ні трохи не виказувалось, все-ж таки справа склалась вельми гладко. Навіть найконечнійші охання і ахання, допитування і зчудування зробились якось відразу незвичайно умірені і повздержані; зате вдячність була висказана як найгорячійша і підкріплена навіть сльозами вельми розумною матірю.

Аркадій Іванович встав, засміявся, поцілував суджену, повдаряв її по личку, впевнив, що скоро приїде, і завважавши в її очках хотяй і дитинячу цікавість, та рівночасно з тим і якесь вельми поважне, німе питання, подумав, поцілував її другий раз і зараз сердечно пожалував в душі, що подарунок піде як стій на сховок під замок найрозумнійшої з матерей.

Він вийшов, оставивши всіх в незвичайно розбудженім стані. Тільки нарікаюча матуся зараз таки, напівшепотом і поспішно говорячи, порішила декотрі важнійші сумніви, а іменно, що Аркадій Іванович чоловік великий, чоловік з ділами і з звязами, богач, — Бог знає, що там у него в голові; прийшло до голови і поїхав, прийшло до голови і грошей дав, так отже і дивуватись нічого. Нічого казати, дивно, що він цілий мокрий, але Анґлійці, приміром, ще ексцентричнійші, та і всі ті люде висшого тону не глядять на те, що про них скажуть, і не церемоняться. Може бути він навіть і нароком так ходить, щоб показати, що нікого не боїться. А головне про те ні слова нікому не говорити, бо Бог знає ще, що з сего вийде, а гроші чим скорше під замок і вже, очевидно,