З завмираючим серцем і нервовою дрожею наблизився він до величезного дому, що виходив одною стіною на канал, а другою на …у вулицю. Сей дім містив в собі самі дрібні кватири і заселений був всякими промишленниками, — кравцями, слюсарями, кухарками, ріжними Німцями, дівчатами, що жиють на вольну стопу, дрібним чиновництвом і т. д. Входячі і виходячі так і шниряли попід обома брамами і по обох подвірях дому. Тут служили три або чотири двірники[1].
Молодий чоловік був вельми задоволений, що не стрітив ні одного з них, і незамітно метнувся бігцем зараз з воріт направо на сходи. Сходи були темні і вузкі, „чорні”, але він вже усе те знав і провідав, і йому вся та обстанова подобалась: в такій темноті навіть і цікавий погляд не був небезпечний.
— Коли я вже тепер так боюсь, то що було би, колиб і справді якнебудь лучилось дійти до самого діла?… — подумав він мимохіть, піднимаючись на четвертий поверх.
Тут загородили йому дорогу відставні салдати-носильщики, що виносили з одної кватири меблі. Він уже з давнійшого знав, що в тій кватирі жив оден Німець, чиновник, з родиною.
— Отже сей Німець тепер випроваджуєсь, і значить, на четвертім поверсі при отсих сходах і в отсім передсінку зістає на якийсь час одна лиш кватира старухи занята. Се гарно… на всякий случай…, — подумав він знов і подзвонив в кватиру старухи.
Дзвінок брязкнув слабо, мов би був зроблений з бляхи, а не з міди. В подібних дрібних кватирах таких домів майже завсігди такі дзвінки. Він вже забув звук сего дзвінка, і тепер сей особливший звук мов би відразу йому щось нагадав і ясно представив. Він так і здрігнувся, надто вже послабли його нерви на сей раз.
Скоро по сім двері отворились на манісеньку щілину: властителька кімнати оглядала з щілини пришельця з очевидним недовірєм, і тілько виднілись її полискуючі з темноти очи. Але побачивши в передсінку богато народу, вона набрала відваги і отворила зовсім. Молодий чоловік переступив через поріг в темний передпокоїк з перегородкою, за
- ↑ Двірники — сторожі, дозірці
