безпечне!“. Антіпа порозумів гадки жінки, і хоч вона була сестрою сього самого Аґріпи, її нелюдські гадки здавали ся йому справедливими. Подібні убийства були в порядку річей, звичайною приналежністю династий, і в династиї Ірода годї було їх дочислити ся.
Потім вона оповіла тетрархови про всї свої заходи: про закуплених клїєнтів, переловлені листи, про шпіонів, приставлених до всїх дверей Аґріпи, і як удало ся її звабити Евтихія, що й заденунціював його.
— Я не жалувала нїчого. Чого б я не зробила для тебе? Адже я покинула і власну доньку!…
Покинувши Аґріпу, вона лишила його дитину в Римі, надїючи ся, що буде мати дїти від тетрарха, й досї про неї не згадувала. Тепер тетрах питав ся себе, звідки так взяло її на чулість.
Розтягнуто велярій і живенько принесено широкі подушки. Іродїяда сїла й заплакала, відвернувши ся від мужа. Але слїдом обтерла очі й сказала, що вона більше не хоче про се думати, що вона щаслива — й почала пригадувати Антипі їх колишнї розмови в атрії,[1] їх стрічі при лазнях, проходи по via Sacra,[2] і вечери в великих вілях, серед римської Кампан'ї, під плескіт водограїв, під аркадами з цьвітів. Вона дивила
