ся, накривши ся плащем і знищена сими лайками, що летїли на мене як злива.“
Яоканан не давав їй жити. Коли його ймили і вязали, вояки мали порученнє вбити його, коли б він не давав ся, — тодї він показав ся зовсїм лагідним. Напустили зьмій до нього в вязницю — вони поздихали. Невдача сих заходів приводила Іродїяду до розпуки. Що значило се завзятє Яоканана на неї? Який інтерес мав він у тім? Його напади, викрикувані перед товпами людей, ширили ся, переходили з уст в уста. Вона чула їх всюди, вони наповняли собою повітрє. Против лєґіонів у неї знайшла ся б відвага, але ся сила, погибельнїйша від меча, а при тім така, що й бороти ся з нею було годї, приводила Іродїяду до крайности. І вона кидала ся тепер по терасї, в розпалї свого гнїву не знаходячи слів, аби висловити те, що її душило.
Вона бояла ся при тім, що тетрарх, уступаючи загальному голосу, може зважити ся кинути її. Тодї б пропало все! Від дитинства носила вона в собі мрію про велику власть. За для неї вона кинула першого чоловіка і звязала ся з сим, що як вона думала — дурив її.
— Добру я знайшла оборону, війшовши в твою родину!
