— І задля тебе! Я прийшов тобі сказати важну новину. І не відступаючи від Антипи, він пішов за ним в темний покій. Сьвітло приходило сюди через крати, що йшли попід дахом. Стїни були викрашені темно-синею, майже чорною фарбою. В глибинї покоя стояло ліжко з чорного дерева, звязаного воловими ременями. Над ним як сонце блищав ся щит із золота.
Антіпа перейшов покій і прилїг на ліжку. Фануіл, ставши, підняв руку і в натхненій поставі сказав до нього:
„Вишнїй посилає часами своїх синів. Яоканан оден з них. Як ти його вбєш, то на тебе спаде кара.
— Але-ж то він мене переслїдує! скрикнув Антипа. Він зажадав від мене неможливого. І від тодї він мене лає. З початку я не був для нього ворогом! Але він з Махеруза вислав людей, що бунтують минї краї. Се йому не мине! Коли він нападає на мене, я мушу боронитись!
— Його гнїв дїйсно занадто завзятий, сказав Фануіл. Але се нїчого! Треба таки його пустити.
— Скажених зьвірів не пускають, відказав тетрарх. Єсей відповів на се:
— Ти вже не журись ним! Він піде до Арабів, до Ґалїв, до Скитів. Його дїло
