Сторінка:Фльобер Ґ. Іродїяда. 1902.pdf/20

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

мусить росповсюднити ся аж до краю землї!

Антипа наче бачив перед собою видїннє.

— Його власть велика. Против своєї волї я його люблю, промовив він.

— В такім разї пусти його.

Але тетрарх похитав головою. Він бояв ся Іродїяди, Манеї, невідомого. Фануіл пробував ще його переконати, на доказ безпечности свого пляна покликуючи ся на льояльність єсеїв супроти володарів. Сих людей — бідних, на страх мук не податливих, убраних в білє, зручних в відгадуванню зі зьвізд будучности, дїйсно загально поважали.

Антипа раптом пригадав собі сказане ним перед хвилею.

— Що то за важну новину хотїв ти минї сказати?

Але в тім увійшов мурин. Його тїло було біле від порохів, він хрипів і не міг сказати анї слова.

— Вітелїй, нарештї сказав він.

— Що? він прийшов?

— Я його бачив. До трох годин він буде вже тут!

Драпериї коритарів порушили ся як від вітра. Галас пішов по замку — гуркіт від бігання людей, від переношення меблїв, від скидуваного срібла… А з верху вежі лунали роги, скликаючи рабів.