цияльна подяка як переможцеви Клїтів[1] і як батькови сього молодого Авля, що приходив тепер у свою вітчину, бо прецїнь Схід був вітчиною богів.
Сї гіперболїчні комплїменти товмач перекладав по латини. Вітелїй слухав їх рівнодушно, потім відповів, що самого лише Ірода Великого вистало б для слави цїлого народа: Атеняне дали йому начальство над олїмпийськими забавами; він побудував храми на честь Авґуста; був миролюбним, оборотним, ворогам страшним, цїсарям завсїди вірним.
В тім серед колюмн із бронзовими капітелями показала ся Іродїяда, виступаючи як яка цїсарева, окружена жінками й євнухами, що на золочених тацах несли запашні курильнцї. Проконзуль зробив три кроки на зустріч її. Та, уклонивши ся йому на привитаннє, кликнула:
— Яке то щастє, що від тепер Аґріпа, ворог Тіберія, не в станї вже шкодити нїкому!
Вітелїй не знав іще сеї пригоди, й Іродїяда збудила в нїм певне недовірє. І коли Антипа став запевняти, що для цїсаря він все готов зробити, Вітелїй додав:
— Навить і на шкоду другого?
Колись Вітелїю удало ся було дістати закладнїв від царя Партів, але цїсар не за-
