Сторінка:Фльобер Ґ. Іродїяда. 1902.pdf/28

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

З початку він удав, що не розуміє товмача, але Вітелїй моргнув Антипі, і той сам повторив наказ. Тодї Ясім приложив обидві руки до двері, і вона влїзла в стїну.

Теплим повітрем дихнуло з пітьми. Пішли закрученим коритарем і прийшли до печері більшої від всїх иньших підземних комор замка. В глибинї вона мала аркаду, в провалї, що з сього боку забезпечало замок; цьвіти каприфолїї, що пняла ся по аркадї, звисали в потоках денного сьвітла; по підлозї дзюрчав потічок.

Тут були білі конї, мабуть зі сто. Вони їли ячмінь з дошки, поставленої в рівнї з їх мордами. Гриви їх були пофарбовані на сине, на копитах були плетені постоли, а чубки між ухами сторчали над чолом в видї перуки; довгими хвостами вони потихо били себе по колїнах. Проконсуль аж занїмів зі здивовання.

Се були чудові сотворіння, гнучкі як змії, легкі як птахи. Вони летїли разом з стрілою свого їздця, перекидали людей, кусаючи їх в живіт, перескакували скали, стрибали через проваля, на рівнинї протягом цїлого дня годні були нести ся божевільним ґальопом, і одним словом можна було їх спинити. Коли увійшов Ясім, вони підійшли до нього як вівцї до пастуха і простягаючи свої шиї, неспокійно дивили ся на нього своїми, немов