дитячими очима. Як звичайно, він видав з глубини свого горла дикий крик, і вони заспокоїлись та почали брикати ся, жадні простору, бігу.
Антипа, боячи ся, аби Вітелїй не забрав їх, замкнув їх у сїй печері, специяльно призначеній на випадок облоги для худоби. Проконсуль сказав:
— Стайня не добра, ти готовий збавити сих коней! Запиши но їх, Сїзено!
Митар витягнув табличку зза пояса, порахував коней і записав. Аґенти таких товариств, що виарендовували доходи держави, перекупали управителїв, аби могти грабити провінциї. І сей їх старшина винюхував все і всюди, своїм носом гострим як у куни, неустанно моргаючи віками.
Нарештї вернули ся назад на подвірє.
Серед камінного бруку місцями бронзові кружки накривали цїстерни. Проконсуль запримітив одну з них, більшу від иньших, що не дуднїла під ногами як ті. Він постукав по черзї всї їх і крикнув, тупаючи ногами:
— Знайшов, знайшов! Тут вони — Іродові скарби!
Бажаннє віднайти сї скарби доходило у Римлян до манїї.
Тетрарх божив ся, що тих скарбів нема.
