— Що коштує тепер шістьдесят кікар, не коштуватиме й оболя.[1] Потоки молока потечуть зі скель, і люде з повними животами заснуть у винних творилах. Коли тільки прийдеш ти, кого я жду? Приходь скорше — всї народи поклонять ся тобі, і вічне буде царство твоє, сине Давидів!
Тетрарх кинув ся на се слово; істнованнє Давидового сина звучало для нього погрозою. А Яоканан як раз перейшов до нападів на його царство:
— Нема иньшого царя окрім Предвічного!
І відказував на його сади, статуї, меблї з слоневої кости, як у безбожного Ахава!
Антипа перервав шнурочок з печаткою, що висїв у нього на шиї, й кинув до ями, наказуючи Яокананови мовчати, але голос відповів на се:
— Я кричатиму як медвідь, як дикий осел, як жінка при породї!
— Кара вже впала на твоє злочинство. Біг покарав тебе неплодністю як мула!
Підняв ся сьміх, як рокот хвиль. Вітелїй уперто стояв далї. Товмач рівнодушним голосом переказував йому по латинї всї обра́зи, які Яоканан проголошував по своєму, і тетрарх з Іродїядою мусїли їх слухати двічи.
