лавцї під стїною. Стара служниця тихенько подала її, піднявши портиєру.
Се обудило в тетрарху якийсь невиразний спогад.
— Се твоя невільниця? спитав ся він.
— А тобі до того що? відказала Іродїяда.
Гостї заповняли сьвяточну салю. Колюмни з дерева аль-ґумім, з бронзовими різбленими капітелями, подїляли її на три нави, як базілїку. На них опирали ся дві ґалєриї, з кратястими підлогами, а третя, прикрашена золотим філїґрановим полукругом, приперала до салї з одного кінця, просто величезної вхідної арки другого кінця.
Столи стояли здовш всеї середньої нави, і засьвічені канделябри виступали на них огненними купами серед посуди з росписаної глини, мідяних тац, куснїв снїга й стосів винограду. Під високою стелею сї червоні сьвітла зливали ся поволї до купи і серед гіляк сьвітили ся в ночи ясними кропками, як звізди. А знову крізь головний отвір виднїли ся смолоскипи на терасах домів — Антипа гостив своїх гостей, нарід, всїх присутних.
