тературі — його стиль. Він надавав стилю, музикальности, ритмічности слова незвичайне значіннє й здобув собі славу незрівняного стилиста. Виробленнє фрази давало йому незвичайну роботу, за те раз знайшовши відповідний вислов, він не годен був потім в нїм анї слова змінити. Мопасан — также прегарний стилист, наводить нпр. такий анекдот про свого учителя: в його маленькій повісти Un coeur simple завважили Фльоберови при кінцї одну неправдоподібність. Він признав се, але зі страхом запримітив: „Се правда, тільки… прийдеть ся змінити фразу!…“ Засїв зараз до роботи й промучивши ся цїлу ніч, помазавши лїбру паперу, вкінцї лишив як було, не мігши инакше збудувати фрази.
На иньший закид — двозначности в иньшім місцї, він відповів: „Тим гірше для змісту; рітм — то перша річ!…“
В тій нечуваній працї коло стилю, коло композициї виявляв ся його рідкий артизм, далекий від нагінки за „красними“, „гучниси“ ріторичними зворотами.
Взагалї в свої романи він вкладав нечувану масу працї. Про незвичайну трудолюбність його я згадував. Більшу частину свого часу проводив він самітно, серед своєї робітнї, за читаннєм і писаннєм. Читав він незвичайно богато. Ексцерпти для деяких
