те все вертають ся до писарки в Парижі. Ся книга, названа іменами героїв Bouvard et Pécuchet, зайняла шість остатнїх лїт житя автора, задала йому страшенну масу працї, але не була скінчена — смерть заскочила автора.
В обох сих книгах фабула, інтриґа сходить зовсїм на далекий плян, на зеро перед фільозофічними проблємами поставленими автором. Фільозоф і ерудіт забивають зовсїм белєтриста, поета. Уже Tentation не можна читати без коментара, як „темні“ (умисно притемнені) твори „учених“ („docti“) поетів Александрійської школи. Книга роспадаєть ся на безконечну серию образів, в яких зберає, стискає автор результати своїх студий старинної культури й свої гадки про еволюцию людського житя взагалї. В Bouvard et Pécuchet героями властиво виступають не люде, а самі десціплїни, науки, як справедливо завважив оден з критиків — вони рухають, борють ся, нищать одна одну перед автором. Нїякого живого зацїкавлення, якого жадаємо ми від белєтристичного утвора, сї книги не можуть викликати. Можна подивляти ерудицию автора, його незвичайну пильність, з якими він укладає сї мозаіки з ексцерпт, з образків, вироблених, витон-
