А я його вісьму як свохо!
О, не ропіть мінї ше тохо!
Ідїть то тома і нїчохо
О тім нїокму не кашіть!”
Поміркувались ми. Нехай
І так! Така вже панська доля,
Що й ворог обстає за ним.
„Ну, а щож, пане, наша воля?
„Ви ще не вірите?”
„Один
Бог бачить, як би раді вірить,
Та так богато вже карались
За ню, так часто помилялись,
Що хочем попереду змірить”.
„О, пітна кльопа! Пітний край!”
Зітхнув комісар звівши очи,
„Так мнохо піт саснав і лих,
Шо й вірити в топро не хоче!
Як так, пішлїть ви верхових
То старости, його спитати,
Чи я прехав в акій причинї!
Та впрочім сам ваш пан віт нинї
Не путе панщини шатати!”
„Най буде й так! Як стій пішлем
Людий до старости, щоб крем
Розвідати,” ми всї сказали.
Промили рани і обвили
В комісаря, і посалиди
