І вістря по над головами, —
Тяжкая маса мірно, в ряд
Важкими стугонить ногами.
Жовнїри! Грянув барабан,
Мов о стїну горохом сипнув.
А в тім, — о Боже мій! — я глинув:
Посеред віддїлу — наш пан!
Взад руки скручені, понурий,
Лице до долу похиляв,
Мов день і світ і сонце кляв,
Людий стидавсь. Із заду шнури,
Що панські руки оплїтали,
За кінцї у руках держав
Гайдук, немов мужик, що гнав
Вола на торг. А позад всїх
Комісар їхав на візочку,
І усміхнув, як на горбочку
Побачив церков, тиск сїльських
Людий, що очи витріщали
Зі страхом, подивом на сей
Незвиклий вид.
Вже наближав ся
Той похід, а як порівняв ся
З людьми, комісар крикнув: „Гей!
Пан капраль, станьте!”
„Halt” роздав ся
Крик капраля.
„Христос воскрес!”
Комісар крикнув до людий,
