„Ну, кльопа, вірите вше тнесь,
Що ви свопітні? Ну, щасть Поше!
А то пан тїтич ваш є! Моше
З ним попрощаєтесь, за ту
Йохо велику топроту
Йому потякуєте? Шиво,
Спішіть, хто сна', чи скоро вше
Йохо увитите, по йте
Він у хостину, пити пиво,
Що наварив тля сепе сам,
І не так скоро вернесь вам!”
Мовчали всї, мов онїмілі;
Ураз і радість, жаль і страх
Мішали ся у всїх серцях;
Всї очи хлопські остовпілі
Уперлись в пана. Він стояв
Понурившись, мов почував,
Що і його ткнув палець божий.
Але нї-жаден крик ворожий,
Нї юрба не вийшов. Що вже кпити,
Клясти і звязаного бити,
Коли й без нас побитий він?
Мовчали ми, та не мовчав
Комісар; ноги ще болїли
Так, що аж зуби він зцїпляв,
І було видно, що бажав
Чим можна пану допекти;
Він очевидно лиш в тій цїли
