Вона зирнула і руками
Закрила очи. „Боже мій!”
Вся затремтївши простогнала, —
„Значить, остатня вже настала
Моя година! Се розбій!”
„Бог з вами, панї, схаменїть ся,
І не лякайтесь, подивіть ся!
Ми з щирим серцем тут прийшли.
Громада шле нас, ми готові
Вам в полї помогти, і в домі
Чим тілько будемо могли”.
Розкрила очи бідна панї,
Широко глянула на нас.
„Не вже се правда? Ви не пянї?
Не вже ви люди тож, і в вас,
У мучених, похилих, битих
Не зглухло людськеє чутє?
О Боже! чом ти дав дожити
Менї до сеї хвилї? То-ж
Від нинї все моє житє
Докором буде, що так много
На вас я допустила злого,
Де відвернуть було все мож!
І ви панї? Після всього
Ви раді помогти менї?
О, Бог вам заплать! Доки мого
Житя — хоч то мабудь не много —
Я буду в найвисшій цїнї
