Недоля ваша вже пропала,
А нам пора змазать свій гріх.
Я бачу, як несправедливо
Мій муж із вами обходивсь,
А ви так щиро, так уцтиво
Мене поратували в горю,
І то в саму найтяжшу пору,
Де кождий инший відступивсь!…
Тепер для мене ви єдині
Сусїди і опікуни
І братя. Тож простїть, що й нині
О поміч мушу вас просить.
Та поки дїло, ми повинні
Враз випити й прекусить.
Пропали вже раби й пани, —
Нам треба мирно, спільно жить!”
І після хлопського звичаю
Найпершу чарку притулила
До уст і війту подала.
„Дай Бог, щоб всюди в нашім краю
Заблисла згоди й миру хвиля
Така як тут!” вона рекла.
„Дай Бог, аби біда навчила
Усїх панів, як жить з людьми!
Хто жити-ме по людськи з нами,
З тим жити-мем по людськи й ми!”
Оттак громада відказала,
І чарка довкола стола
