Не вже за дармо стільки серць горіло
До тебе найсьвятїйшою любовю,
Тобі офіруючи душу й тїло?
За дармо край твій весь политий кровю
Твоїх борцїв? Йому вже не пишать ся
У красотї, свободї і здоровю?
За дармо в слові твойому іскрять ся
І сила й мягкість, дотеп і потуга
І все, чим може в гору дух піднять ся?
За дармо в піснї твоїй ллєть ся туга
І сьміх дзвінкий і жалощі коханя,
Надїй і втїхи сьвітляная смуга?
О, нї! Не самі сльози і зітханя
Тобі судились! Вірю в силу духа
І в день воскресний твойого повстаня.
О, як би хвилю вдать, що слова слуха,
І слово вдать, що в хвилю ту блаженну
Вздоровлює й огнем живущим буха!