Ходить туга по голій горі
Мов туман по пустинї,
Сїє думи й бажаня свої
По широкій країнї.
Сипле квіти й листки, що давно
Вже зівяли й пожовкли,
Підіймає в душі голоси,
Що давно вже замовкли.
Що ще вчора байдужне було,
Нинї любе й шановне;
Що ще вчора топтав, оплював,
Нинї сьвятости повне.
У гебрейському таборі ніч
Проминула в трівозї;
Скоро сьвіт, всї глядять: він ще там
На скалистій віднозї?
