Нї, нема! І було те „нема“
Мов жах смерти холодний;
Чули всї: щезло те, без чого
Жить нїхто з них не годний.
Те незриме, несхопне, що все
Поміж ними горіло,
Що давало їм змисл житєвий,
Просьвітляло і гріло.
І безмежна скорбота лягла
На затвердле сумлїнє
І весь табор мов чаром попав
В отупінє й зомлїнє.
Одні одним у лиця блїді
Поглядали без впину,
Мов убійцї, що вбили у снї
Найдорожшу людину.
Чути тупіт. Чи вихор в степу?
Чи збуваєсь пророцтво?
Се Єгошуа, князь конюхів,
І за ним парубоцтво.