День за днем по моавських ярах,
Поки спека діймає,
У дрантивих наметах своїх
Весь Ізраіль дрімає.
Лиш жінки їх прядуть та печуть
В грани мясо козяче,
А воли та осли їх гризуть
Осети та бодячє.
Та дрібна дїтвора по степу
Дивні іграшки зводить:
То воює, мурує міста,
То городи городить.
І нераз напів сонні батьки
Головами хитають.
„Де набрались вони тих забав?“ —
Самі в себе питають.
„Адже в нас не видали того́,
Не чували в пустинї!
Чи пророцькі слова перейшли
В кров і душу дитинї?“