А як з табора вийшов у степ,
То ще гори горіли,
І манив пурпуровий їх шлях
До далекої цїли.
А ярами вже пітьма лягла
І котила ся в доли;
В серцї вигнанця плакало щось:
„Вже не верну нїколи!“
Ось гебрейська біжить дїтвора,
Що по полю гуляла,
Окружила Мойсея, за плащ
І за руки чіпляла.
„Ах, дїдусь! Ти куди йдеш під ніч?
Будь дїдусеньку з нами!
Глянь, який збудували ми мур,
Які башти і брами!“