Підіймаєть ся сонце, пала'
Вся небесная стеля,
І стоїть на молитві Мойсей
Нерухомий як скеля.
Вже полуденний демон степом
Шле знесилє і змору,
Та Мойсея мов руки чиїсь
Підіймають все в го́ру.
І схиляєть ся сонце у низ
Вже над Фазґа вершини,
І ляга величезная тїнь
Від вершин на рівнини.
І паде величезная тїнь
Від Мойсея в останнє
Аж у низ на гебрейські шатри,
Мов батьківське прощаннє.
А по таборі пострах ішов:
„Боже, щоб у сю хвилю
Не закляв нас пророк, бо клятьба
Мала-б дивную силу!
