І ревнув понад горами грім,
З жаху їжить ся волос,
Завмира серце в груди… та нї,
Не Єгови се голос.
Поміж скелї завили вітри,
Їх сердитії нути
Клїщать душу, мов стогін, та в них:
Ще Єгови не чути.
Ось із градом і дощ злопотїв
І зацїпила стужа,
І в безсилю свойому душа
Подаєть ся недужа.
Та ось стихло, лиш води дзюрчать,
Мов хтось хлипає з жалю,
З теплим леготом запах потяг
З теребінт і міґдалю.
І в тім леготї теплім була
Таємничая мова,
І відчув її серцем Мойсей:
Се говорить Єгова.
